Сучасні жителі українських Карпат стверджують, що не залишилось вже у горах людей котрі “читають” зірки, повелівають бурями та громами, “зав’язують” та “розв’язують” дощ, заклинають змій. Проте ніхто не може бути певним, і тільки могутні та таємничі Карпатські гори знають правду та несуть таємниці своїх хранителів – Карпатських мольфарів. То ж Хто такі Карпатські мольфари?
Їх називають по-різному: ворожбитами, віщунами, цілителями, примівниками, відьмаками або мольфарами. Слово “мольфар” найбільше прижилося серед гуцулів, оповилося легендами і стало асоціюватися з карпатськими відунами, зокрема у високогірному селі – Верховині. Ось як про гуцульських віщунів повідав сам мольфар, знахар, уродженець села Верхній Ясенів – Михайло Михайлович Нечай: “Основна могутність мольфара у його словах та піснях. Мольфар здатний творити як добро, так і зло. Кожному мольфару притаманний свій неповторний, так би мовити, стиль роботи. Деякі з них народжуються з магічними знаннями, тобто є мольфарами за спадком, які передаються з покоління в покоління однієї родини. Інших вчать. Одні оволодівають чорною магією, другі – білою. Це є мінус і плюс, як штепсель, тут плюс, а тут мінус – це чорні і світлі сили і між ними йде боротьба. З цього починається життя, цим воно і продовжується. Мольфар має бути глибоко духовною особистістю, так як він звертається до Бога та небесних сил з проханням про допомогу. Якщо мольфар чинить неправедно і порушує закони природи – він може бути позбавлений магічних властивостей.
Селилися карпатські чарівники на окраїнах сіл, у високогрі’ї, де ніхто їх не бачив. Не всі карпатські мольфари – похилі старці, їх зображали по-різному: дужими, вусатими, бороданями, з важким поглядом і чорними густими пасмами. Іноді неможливо було впізнати – чи то дядько, чи старець, чи легінь, який подався в мольфарство.
Однак, гуцульські чародії насправді не були такими відлюдниками, як їх змальовують: часто були одружені, приятелювали з односільчанами, уміли бути щирими, вірними і відвертими друзями, порадниками, хоча скривдити себе теж не дозволяли.
Доповнює образ мольфара – чорний кіт, неодмінний учасник магічних обрядів і таїнств. Кіт для мольфара – своєрідний оберіг. “Прикордонник” паралельних світів, ладує простір у якому живе і творить чародій.
Мольфа – зачарований предмет, що використовується у магічні практиці карпатських чаклунів. Мольфою може стати будь-яка річ: тканина, перстень, медальйон чи камінь. Над ритуальним предметом мольфар здійснює замовлення на любов, силу, здоров’я, красу тощо.
Громовиці і громове дерево. Невеличкі скалки з природними отворами, які відколювалися від ураженого блискавкою дерева, є безперечним атрибутом будь-якого мольфара, його власного магічного досвіду. Кажуть, що удар грому – то удар самого Бога, який женеться на колісницях по небозводі і блискавкою стріляє спопеляючи усе лихе.
Градовий ніж. Містичний знак на сторожі життя мольфара, є його вірним заступником і другом. Мольфар міг встромити його у дерево, а звідти лилося молоко, міг камінь у сир перетворити ним. Ножем припікали виразки, лікували рани від укусу гадів. Освячували градовий ніж так: опівночі на Святвечір або Великдень, роздягнутий до гола, мольфар на дворі вирубує з коси чепелик – маленький гуцульський ніж, кладе 12 страв у миску, бере свічку, сокиру, стає на порозі своєї хати й замовляє.
Згарди. Гуцульські ритуальні прикраси, обереги у вигляді солярних хрестів. Їх виготовляли досвідчені гуцульські майстри на прохання мольфарів, які їх замовляли й нанизували на спеціальні ланцюжки – ретязі. Згарди одягали на шию, коли проводили ініціацію. Коли проводили ініціацію вдруге, нанизували ще один згард. І так раз за разом, кількість обертів зростала і вони лягали вже не в один, а кілька рядів, наче ордена, що свідчило про високий духовний рівень мольфара, авторитет.
Магічні камені. Будь-який камінь, по суті, є магічним, , має ще й інформаційно-енергетичну структуру, яка формувалася протягом десятків тисяч років. Ця структура у своїй основі подібна до людського тіла, завдяки чому камінь впливає на стан, почуття та здоров’я людини, що й використовували у своїх діях мольфари.
Відповідно до типу енергії, мольфарів Карпат можна розділити на “сонячних” та “місячних”, а за різновидами діяльності на:
Надзвичайні здібності мольфарів та їх малочисельність і сьогодні лякають звичайних людей, проте страх не заважає їм відвідувати та поважати чарівників. У Карпатах до мольфарів відносяться як до посередників між двома світами – явним та потойбічним. Крім того, часто на них покладали духовну відповідальність за село та його мешканців. У критичних ситуаціях саме в мольфара шукали порятунку, тому часто таких людей порівнювали з богами.
У цілому, карпатські мольфари та їх діяльність є великим мистецтвом і потребує надзвичайної відповідальності, у першу чергу, перед собою, нащадками, перед народом. Без цих чарівників світ втратить усталені віками цінності.
